наво́дчик в разн. знач. наво́дчык, -ка м.;
наво́дчица наво́дчыца, -цы ж.;
наводя́щий
1. прич. які́ (што) наво́дзіць, які́ (што) наганя́е; см. наводи́ть;
2. прил. навадны́;
наводя́щий вопро́с навадно́е пыта́нне.
навоева́ться сов., разг. наваява́цца.
наво́з гной, род. гно́ю м.;
наво́зить несов.
1. угно́йваць, гнаі́ць;
наво́зить по́ле угно́йваць (гнаі́ць) по́ле;
2. (пачкать навозом, чем-л. грязным) прост. зага́джваць.
навози́тьI несов. наво́зіць.
навози́тьII сов. навазі́ць, мног. панаво́зіць, панаво́жваць.
наво́зиться несов., возвр., страд. (унаваживаться) угно́йвацца.
навози́тьсяI
1. сов. (долго, много повозиться) разг. навазі́цца;
2. несов., страд. наво́зіцца.