упо́р м.
1. род. упо́ру (действие, состояние) упо́р;
пункт ~ру — то́чка упо́ра;
2. род. упо́ра (предмет) упо́р;
страля́ць з ~ра — стреля́ть с упо́ра;
гарызанта́льны ўпор — горизонта́льный упо́р;
◊ рабі́ць у. — де́лать упо́р;
ва ўпор — в упо́р
упо́равень нареч., разг.
1. наравне́; (на одном уровне — ещё) вро́вень;
2. (редко) ря́дом;
сядзе́ць у. — сиде́ть ря́дом
упо́рны (служащий для упора) упо́рный
упо́тай и упо́тайкі нареч. тайко́м, укра́дкой
упо́цемку нареч., разг. впотьма́х, в потёмках
упра́ва I нареч. впра́во
упра́ва II сущ., ж., в разн. знач. упра́ва;
зе́мская ўпра́ва — ист. зе́мская упра́ва;
знайсці́ ўпра́ву на каго́-не́будзь — найти́ упра́ву на кого́-л.
управа́ць несов.
1. в разн. знач. упрева́ть;
2. (о навозе и т.п.) перегнива́ть;
1, 2 см. упрэ́ць
упра́віцца сов.
1. упра́виться; спра́виться;
у. з рабо́тай — упра́виться (спра́виться) с рабо́той;
з усі́м яна́ ўпра́вілася за адзі́н дзень — со всем она́ упра́вилась (спра́вилась) за оди́н день;
2. (вернуться, сходив, съездив) оберну́ться;
у. за су́ткі — оберну́ться за су́тки;
3. успе́ть, поспе́ть;
не ўпра́віцца адказа́ць — не успе́ть (не поспе́ть) отве́тить
упра́віць сов.
1. впра́вить;
у. вы́віхнутую руку́ — впра́вить вы́вихнутую ру́ку;
2. перен., разг. загуби́ть;
у. каня́ — загуби́ть коня́;
3. разг. (дать крепко застрять, завязнуть) завязи́ть; всади́ть, вогна́ть;
так ~віў воз у гразь, што ледзь вы́цягнулі — так завязи́л воз в грязи́, что наси́лу вы́тащили;
у. сяке́ру ў бервяно́ — всади́ть (вогна́ть) топо́р в бревно́
упрага́нне ср. впряга́ние