Verbum

вір (род. ві́ру) м., прям., перен. водоворо́т, коловоро́т, о́мут;

◊ у в. галаво́ю — в о́мут голово́й;

у віру́ на калу́ — у чёрта на кули́чках

ві́ра I ж., ист. ви́ра

ві́ра II межд., мор., стр. ви́ра

вірава́нне ср. бурле́ние

вірава́ць и віры́ць несов.

1. крути́ть;

2. бурли́ть;

жыццё віру́е вако́л — жизнь бурли́т круго́м

віравы́ бурли́вый, омути́стый

віра́ж I, -жу́ м., ав., спорт. вира́ж

віра́ж II, -жу́ м., фото вира́ж

віражава́ць несов., в разн. знач. виражи́ровать

віражлі́вы разг., см. віры́сты

віра́жны I ав., спорт. вира́жный

віра́жны II фото вира́жный

віра́ж-фікса́ж, -жу м., фото вира́ж-фикса́ж