чин
1. чын,
2. (чиновник)
3. (порядок)
◊
без чино́в без цырымо́ніі;
чин чи́ном як след, як ма́е быць.
чин
1. чын,
2. (чиновник)
3. (порядок)
◊
без чино́в без цырымо́ніі;
чин чи́ном як след, як ма́е быць.
чи́на
чина́р
чина́ровый чына́равы.
чи́ненный
1. пра́ўлены, папраўля́ны, рамантава́ны, рапарава́ны; ла́таны, ла́плены;
2. во́страны, заво́страны;
чинёный
чини́тьI
1. (починять) пра́віць, папраўля́ць, рамантава́ць, рапарава́ць; (накладывать заплаты) ла́таць, ла́піць;
2. (очинять) вастры́ць, заво́стрываць.
чини́тьII
чини́ть суд чыні́ць суд;
чини́ть неприя́тности рабі́ць непрые́мнасці;
чини́ть препя́тствия рабі́ць (ствара́ць) перашко́ды.
чини́тьсяI
1. (починяться) папраўля́цца, рамантава́цца, рапарава́цца; (накладываться — о заплатах) ла́тацца, ла́піцца;
2. (заостряться) вастры́цца, заво́стрывацца;
3.
чини́тьсяII