Verbum

пик​^I сущ., геогр. пік, род. пі́ка м.

пик​^II (наивысший подъём в работе, движении и т. п.)

1. сущ. пік, род. пі́ку м.;

2. прил. пік неизм.;

◊

часы́ пик час пік.

пи́ка​^I воен. пі́ка, -кі ж.; дзі́да, -ды ж.;

◊

в пи́ку (кому-л.) на злосць (каму-небудзь).

пи́ка​^II карт., разг. ві́на, -ны ж.; пі́ка, -кі ж.; см. пи́ки.

пикадо́р пікадо́р, -ра м.

пика́нтно нареч. піка́нтна;

пика́нтность піка́нтнасць, -ці ж.;

пика́нтный прям., перен. піка́нтны.

пика́п піка́п, -па м.

пи́кать несов. пі́каць.