исходи́тьII несов.
1. (выходить откуда-л.) уст. выхо́дзіць, ісці́;
2. (от кого, чего, из чего — иметь источником) выхо́дзіць, пахо́дзіць; (идти) ісці́;
све́дения исхо́дят из достове́рных исто́чников зве́сткі іду́ць (пахо́дзяць) з вераго́дных крыні́ц;
от цветка́ исхо́дит арома́т ад кве́ткі ідзе́ пах;
слух исхо́дит от него́ чу́тка ідзе́ (пахо́дзіць) ад яго́;
3. (основываться на чём-л.) зыхо́дзіць, выхо́дзіць;
исходи́ть из предположе́ния зыхо́дзіць з меркава́ння.
исходи́тьIII несов.
1. захо́дзіцца; (кровью) сплыва́ць крывёй; (слезами) заліва́цца слязьмі́, прапла́кваць во́чы;
исходи́ть кри́ком захо́дзіцца (ад кры́ку);
2. (истекать — о времени) прахо́дзіць, міна́ць.
исхо́дный зыхо́дны;
исхо́дная то́чка зыхо́дны пункт;
исхо́дное положе́ние зыхо́днае стано́вішча.
исходя́щая сущ., канц. выхо́дная, -най ж.;
исходя́щий
1. прич. які́ (што) ідзе́; які́ (што) выхо́дзіць, які́ (што) пахо́дзіць; які́ (што) зыхо́дзіць; см. исходи́тьII;
2. прил., канц. выхо́дны.
исхо́женный абхо́джаны, вы́хаджаны.
исхуда́лость схудне́ласць, -ці ж.; змарне́ласць, -ці ж.;
исхуда́лый схудне́лы; змарне́лы;
исхуда́ние ср. схудне́нне, -ння ср.; худзі́зна, -ны ж.;