Ohr
n -(e)s, -en
1) ву́ха
die ~en bráusen mir — у мяне́ шумі́ць у вуша́х
die ~en klíngen [géllen] ihm — у яго́ ў вуша́х звіні́ць
er hat ábstehende ~en — ён аблаву́хі [лапаву́хі]
2) ву́ха, слых
auf éinem ~ taub sein — быць глухі́м на адно́ ву́ха
die ~en spítzen — навастры́ць [натапы́рыць] ву́шы, насцяро́жвацца
ein féines ~ háben — мець то́нкі слых
mit hálbem ~ hören — слу́хаць кра́ем ву́ха
das geht zu dem éinen ~ hinéin, zu dem ánderen (wíeder) hináus — гэ́та ў адно́ ву́ха ўвахо́дзіць, а з друго́га вылята́е
er ist ganz ~ — ён пі́льна слу́хае; ён ні- во́днага сло́ва не прапуска́е мі́ма вушэ́й
◊ er ist noch feucht hínter den ~en — ≅ у яго́ яшчэ́ малако́ на губа́х не абсо́хла
sich etw. hínter die ~en schréiben* — ≅ намата́ць сабе́ на вус
j-n übers ~ háuen* — ашука́ць, абдуры́ць каго́-н.
j-m das Fell über die ~en zíеhen* — спусці́ць шку́ру з каго́-н.
bis über die ~en verlíebt sein — закаха́цца па са́мыя ву́шы
Нямецка-беларускі слоўнік (М. Кур'янка, 2006, правапіс да 2008 г.)